Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»

З 25 листопада по 10 грудня проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства».

Фізичне насильство.

Фізичне насильство — навмисне завдавання фізичної шкоди іншій людині. Навіть поодинокий випадок побоїв уже є насильством.

Вид фізичного насильства.

• побиття;
• штовхання;
• спроби задушити;
• викручування рук та ін.;
• дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:
• батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;
• “погану” дитину фізично карають у присутності “хорошої” дитини;

Ознаки фізичного насильства:

• побої, стусани, ляпаси, якщо їх завдають людині навмисно (незалежно від мети чи рівня алкогольного/наркотичного сп’яніння кривдника);
• знерухомлення людини, обмеження її мобільності (включно із стоянням у кутку чи зв’язуванням, прив’язуванням до предметів, замиканням у кімнаті);
• примус вживати шкідливі речовини (алкоголь, наркотики) через обман чи застосування сили;
• свідома відмова надавати хворому ліки чи медичну допомогу або ж використання неправильного дозування лікарських препаратів;
• використання предметів для завдавання шкоди жертві (кидання предметів, погрози застосувати зброю, порізи чи кульові поранення).

Бути жертвою насильства — несвідоме рішення, тоді як бути кривдником — це свідомий вибір завдавати шкоду життю та здоров’ю іншої людини.

Насильство завдає шкоди не лише фізичному, а й психічному здоров’ю постраждалих, і часто супроводжується сексуальним та економічним насильством.

Психологічне насильство.

Психологічне (або емоційне) домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім’ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім’ї, які залежні від людини та потребують догляду. Як-от дітей чи людей старшого віку.

Ознаки психологічного насильства:

• постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
• звинувачення, засудження, словесні образи;
• обзивання нецензурними словами, приниження;
• ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
• покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров’ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
• зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
• відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
• ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
• знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.

Окремий конфлікт у сім’ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.

Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша серед усіх його видів — 45%.

Прояви психологічного насильства щодо дітей:

• образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:
• «Ти тупий/тупа»;
• «Так і виростеш нездарою»;
• «Чого витріщився — вчи!»;
• «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»;
• «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;
• втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:
• «Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає»;
• «Іди і скажи йому/їй, що він/вона “поганий”/”погана”»;
• «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»;
• «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»;
• «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»;
• постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;
• ігнорування дитини як спосіб покарання.

Постраждалі і кривдники найчастіше називають такі причини домашнього насильства у своїх сім’ях:

• стрес на роботі;
• пияцтво;
• вживання наркотиків;
• запальний характер;
• виховна мета;
• образа.

Проте реальні причини насильства зазвичай приховані.

Ними можуть бути:

• патологічні ревнощі;
• модель поведінки, засвоєна у батьківській сім’ї;
• занижена або завищена самооцінка;
• нереалізовані мрії та бажання з дитинства;
• власне самоствердження через інших людей;
• потреба у визнанні;
• психічні відхилення та захворювання;
• різні релігійні та політичні погляди;
• хронічний алкоголізм, наркоманія.

Алкоголь, стрес, дратівливість до близької людини — зазвичай лише поверхові, а не справжні причини жорстокості. Проте саме вони можуть стати індикаторами, які сигналізують про небезпеку.

Наслідки для жертви.

Психологічні наслідки:

• почуття провини;
• почуття сорому;
• замкненість;
• страх спілкування;
• низька самооцінка;
• зневіра у собі;
• депресія;
• відчай;
• небажання жити.

Фізичні наслідки:

• ушкодження частин тіла та внутрішніх органів різного ступеня тяжкості;
• переломи кісток, каліцтва і смерть;
• інфекційні хвороби, хвороби, які передаються статевим шляхом, та(або) травми геніталій у випадках сексуального насильства.

Діти-жертви фізичного насильства схильні у дорослому віці також ставати кривдниками.

Наслідки для суспільства.

Економічні наслідки:

• фінансові втрати роботодавців через непрацездатність жертв;
• додаткові витрати роботодавців на наслідки насильства;
• економічні втрати самих постраждалих.

Соціальні наслідки:

• феномен соціальної естафети.

Феномен соціальної естафети полягає у тому, що діти-жертви насильства більш схильні відтворювати таку модель поведінки у власних сім’ях.

Чому постраждалі не йдуть від кривдників?

Домашнє насильство має тривалий емоційний вплив на жертву, що призводить до змін її поведінки та особистісних рис.

Найчастіше жертви домашнього насильства — це жінки. Чоловіки також потерпають від нього, але мають більше можливостей вийти із ситуації насильства.

Часто постраждала жінка може не усвідомлювати, що є жертвою домашнього насильства. Вона виправдовує насильство потребою зберегти сім’ю.

Зазвичай домашнє насильство починається із психологічних форм: звинувачення, скандали, маніпуляції. Воно циклічно зростає і все більше шкодить жертві.

Внаслідок цього вона зазнає внутрішніх змін, які часто не дають змоги побачити, що насправді відбувається. Постраждала від насильства особа стає невпевненою у собі, покірною, нездатною постояти за себе та дітей, зляканою.

Емоційний стан жінки, яка зазнає систематичного домашнього насильства та інші можливі перешкоди для постраждалої:

• відсутність альтернативного місця проживання;
• відсутність роботи і коштів, щоб утримувати себе (або власних дітей);
• сором і відчуття приниженості через довгі роки насильства;
• страх суспільного осуду та звинувачень;
• релігійні міркування тощо.

Важливо бути чуйною людиною та бути спроможним надавати самостійно допомогу постраждалим від домашнього насильства.

Якщо Ви стали свідком прояву насильства, або знаєте про такі випадки – важливо про це говорити та розповідати про це іншим! Подолання такого негативного явища можливо лише за умови об’єднання зусиль державних органів та установ, громадських організацій, і кожного з нас. Не мовчіть, дійте!

116-123 – (з мобільного) та 0 800 500-335 (зі стаціонарного) – безкоштовна національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства;

116-111 – (з мобільного) та 0 800 500-225 (зі стаціонарного) – національна дитяча «гаряча» лінія

15-47 – Урядова гаряча лінія (працює цілодобово) – Протидія домашньому насильству

Джерело: https://nonviolence.ed-era.com/physical-violence, матеріали МОЗ України