Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»
З 25 листопада по 10 грудня проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства».
Фізичне насильство.
Фізичне насильство — навмисне завдавання фізичної шкоди іншій людині. Навіть поодинокий випадок побоїв уже є насильством.
Вид фізичного насильства.
- побиття;
- штовхання;
- спроби задушити;
- викручування рук та ін.;
- дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:
- батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;
- “погану” дитину фізично карають у присутності “хорошої” дитини;
Ознаки фізичного насильства:
- побої, стусани, ляпаси, якщо їх завдають людині навмисно (незалежно від мети чи рівня алкогольного/наркотичного сп’яніння кривдника);
- знерухомлення людини, обмеження її мобільності (включно із стоянням у кутку чи зв’язуванням, прив’язуванням до предметів, замиканням у кімнаті);
- примус вживати шкідливі речовини (алкоголь, наркотики) через обман чи застосування сили;
- свідома відмова надавати хворому ліки чи медичну допомогу або ж використання неправильного дозування лікарських препаратів;
- використання предметів для завдавання шкоди жертві (кидання предметів, погрози застосувати зброю, порізи чи кульові поранення).
Бути жертвою насильства — несвідоме рішення, тоді як бути кривдником — це свідомий вибір завдавати шкоду життю та здоров’ю іншої людини.
Насильство завдає шкоди не лише фізичному, а й психічному здоров’ю постраждалих, і часто супроводжується сексуальним та економічним насильством.
Психологічне насильство.
Психологічне (або емоційне) домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім’ї. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів тих членів сім’ї, які залежні від людини та потребують догляду. Як-от дітей чи людей старшого віку.
Ознаки психологічного насильства:
- постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
- звинувачення, засудження, словесні образи;
- обзивання нецензурними словами, приниження;
- ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
- покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров’ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
- зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
- відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
- ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
- знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.
Окремий конфлікт у сім’ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки — це не психологічне насильство. Насильство — свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.
Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша серед усіх його видів — 45%.
Прояви психологічного насильства щодо дітей:
- образливі слова й приниження дитини щодо її успішності в навчанні, позашкільної діяльності, захоплень, інтересів чи повсякденної поведінки:
- «Ти тупий/тупа»;
- «Так і виростеш нездарою»;
- «Чого витріщився — вчи!»;
- «В одне вухо влетіло, через інше вилетіло»;
- «Ти, як баран, уперся рогами в стіну»;
- втягнення дитини у конфлікт між дорослими, примус підтримати одного з дорослих:
- «Іди і розкажи йому/їй, може, він/вона тебе послухає»;
- «Іди і скажи йому/їй, що він/вона “поганий”/”погана”»;
- «Передай йому/їй, що я більше його/її не хочу бачити»;
- «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила»;
- «Іди до нього/неї, тебе ж там більше люблять»;
- постійні домашні конфлікти чи насильство, яке бачить дитина;
- ігнорування дитини як спосіб покарання.
Постраждалі і кривдники найчастіше називають такі причини домашнього насильства у своїх сім’ях:
- стрес на роботі;
- пияцтво;
- вживання наркотиків;
- запальний характер;
- виховна мета;
- образа.
Проте реальні причини насильства зазвичай приховані.
Ними можуть бути:
- патологічні ревнощі;
- модель поведінки, засвоєна у батьківській сім’ї;
- занижена або завищена самооцінка;
- нереалізовані мрії та бажання з дитинства;
- власне самоствердження через інших людей;
- потреба у визнанні;
- психічні відхилення та захворювання;
- різні релігійні та політичні погляди;
- хронічний алкоголізм, наркоманія.
Алкоголь, стрес, дратівливість до близької людини — зазвичай лише поверхові, а не справжні причини жорстокості. Проте саме вони можуть стати індикаторами, які сигналізують про небезпеку.
Наслідки для жертви.
Психологічні наслідки:
- почуття провини;
- почуття сорому;
- замкненість;
- страх спілкування;
- низька самооцінка;
- зневіра у собі;
- депресія;
- відчай;
- небажання жити.
Фізичні наслідки:
- ушкодження частин тіла та внутрішніх органів різного ступеня тяжкості;
- переломи кісток, каліцтва і смерть;
- інфекційні хвороби, хвороби, які передаються статевим шляхом, та(або) травми геніталій у випадках сексуального насильства.
Діти-жертви фізичного насильства схильні у дорослому віці також ставати кривдниками.
Наслідки для суспільства.
Економічні наслідки:
- фінансові втрати роботодавців через непрацездатність жертв;
- додаткові витрати роботодавців на наслідки насильства;
- економічні втрати самих постраждалих.
Соціальні наслідки:
- феномен соціальної естафети.
Феномен соціальної естафети полягає у тому, що діти-жертви насильства більш схильні відтворювати таку модель поведінки у власних сім’ях.
Чому постраждалі не йдуть від кривдників?
Домашнє насильство має тривалий емоційний вплив на жертву, що призводить до змін її поведінки та особистісних рис.
Найчастіше жертви домашнього насильства — це жінки. Чоловіки також потерпають від нього, але мають більше можливостей вийти із ситуації насильства.
Часто постраждала жінка може не усвідомлювати, що є жертвою домашнього насильства. Вона виправдовує насильство потребою зберегти сім’ю.
Зазвичай домашнє насильство починається із психологічних форм: звинувачення, скандали, маніпуляції. Воно циклічно зростає і все більше шкодить жертві.
Внаслідок цього вона зазнає внутрішніх змін, які часто не дають змоги побачити, що насправді відбувається. Постраждала від насильства особа стає невпевненою у собі, покірною, нездатною постояти за себе та дітей, зляканою.
Емоційний стан жінки, яка зазнає систематичного домашнього насильства та інші можливі перешкоди для постраждалої:
- відсутність альтернативного місця проживання;
- відсутність роботи і коштів, щоб утримувати себе (або власних дітей);
- сором і відчуття приниженості через довгі роки насильства;
- страх суспільного осуду та звинувачень;
- релігійні міркування тощо.
Важливо бути чуйною людиною та бути спроможним надавати самостійно допомогу постраждалим від домашнього насильства.
Якщо Ви стали свідком прояву насильства, або знаєте про такі випадки – важливо про це говорити та розповідати про це іншим! Подолання такого негативного явища можливо лише за умови об’єднання зусиль державних органів та установ, громадських організацій, і кожного з нас. Не мовчіть, дійте!
116-123 – (з мобільного) та 0 800 500-335 (зі стаціонарного) – безкоштовна національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства;
116-111 – (з мобільного) та 0 800 500-225 (зі стаціонарного) – національна дитяча «гаряча» лінія
15-47 – Урядова гаряча лінія (працює цілодобово) – Протидія домашньому насильству
Джерело: https://nonviolence.ed-era.com/physical-violence, матеріали МОЗ України