Приймальне відділення +380(4622) 5-35-20
HealthFlex
×
  • ГОЛОВНА
  • Про лікарню
    • Загальне
    • Документація
    • Історія
    • Адміністрація
    • Рада медичних сестер
    • Основні показники закладу
    • Структура обласної лікарні
  • Відділення
    • Структурні підрозділи лікувально-діагностичного профілю
    • Хірургічні
    • Параклінічні відділення
    • Поліклінічне консультативно-діагностичне відділення
    • Інформаційно-аналітичний центр
  • Новини
  • Оприлюдення
    • Медичні засоби
    • Залучена допомога
    • Постанова КМУ №710
  • Контакти

У кожного свій фронт: історія військового та медпрацівниці з Чернігова

У кожного свій фронт: історія військового та медпрацівниці з Чернігова
16.05.2022Кузіна ОленаНовини

“Кожен раз, коли привозили пацієнтів, у мене була думка — хай би це був не він”.

44-річний Сергій Довбиш разом з 29-річною дружиною Марією Крепостною з перших днів війни виконували свої професійні обов’язки. Сергій працює в діагностичному центрі інженером телекомунікаційного відділу та має військове минуле, а Марія — в обласній лікарні у відділенні кардіології. Як тільки зрозуміли, що почалася війна, подружжя без вагань стало на захист батьківщини — кожен на своєму фронті. На одні й ті ж самі події чоловік та жінка реагували по-різному. Про те, як вдавалося підтримати романтичні стосунки в небезпечних умовах, про своє ставлення до тих, хто залишив місто та про плани на майбутнє — у матеріалі.

Де вас застала звістка про війну?

“Моя мама з Житомира. Вона з новин побачила, що почалася війна і подзвонила мені. Ми з дружиною почали збиратися на роботу. Ми працюємо у медичних закладах. До обіду працювали по графіку, приходили люди по запису. Після обіду вже пішов до дружини, бо ми працюємо на одній території. Вона сказала, що вже почали привозити поранених, і працює вона не як у відділенні кардіології, а як у відділенні реанімації”, — говорить Сергій Довбиш.

Чи була думка залишити місто?

Сергій Довбиш народився у Житомирі, там і закінчив військовий інститут. Зараз живе у Чернігові.

“22 лютого була думка поїхати, я ж 25 років прослужив в армії, тому дещо знав. Ще 22 лютого в мене була заправлена машина і три каністри були ще з собою. Зупинила мене дружина”.

Марія ж говорить, що і думки не було поїхати.

“Я одразу сказала, що не можу, хоч у нас і маленька дитина. Вона була у батьків. Я не можу залишити своїх пацієнтів і колег, тому що моя допомога може знадобитися. Тому що, якби кожен з нас в лікарні вирішив поїхати, хто ж тоді буде рятувати цих хлопців?”

На другий день війни Сергій поїхав збирати продукти для першої хвилі тероборони.

“Спочатку поїхали в “Епіцентр”, який був закритий. Домовились, щоб його відкрили, ми купили чотири величезні бідони для їжі. Поїхали по всьому місту збирати у жіночок їжу. Була домовленість, що вони наварять борщ. По місту назбирали приблизно 60 літрів борщу”.

В підрозділі тероборони мені відмовили та сказали йти у військкомат. 23 дні я був командиром роти обласного військкомату, а потім мене перевили до нового створеного підрозділу 21 окремого стрілецького батальйону. Там мене призначили заступником командира батальйону”.

Чого найбільше боялися?

“По-перше, в мене в даті народження чотири сімки, тому це мій певний оберіг. І позивний в мене “Сімка”. Дякувати Богу, жоден з моїх хлопців під час війни не постраждав. Цього я боявся найбільше”.

Найстрашнішим днем наступу для Марії стало 3 березня.

“У нас був день, коли поступило за годину 50 пацієнтів. Це було після вибуху на Чорновола. Ось це було страшно, страшно за людей і за те, скільки ж ще можуть привезти. Було таке враження, що люди не закінчуються, їх везли й везли. І, звичайно, було страшно під час нічних авіанальотів, коли ми чули гул літака і ми не знали, куди зараз він кине бомбу. Страшно не за себе, а за життя людей”.

Як підтримували зв’язок та романтичні стосунки?

“8 березня він не приїхав, на нього це не схоже. Ми поговорили один раз зранку і вже пізно ввечері не було зв’язку. Хвилювалася, але розуміла, що він на службі. На наступний день він з’явився, привіз нам з дівчатами у відділення піцу, не знаю, де він її тоді взяв. Подарував прапор, щоб був у відділенні. І вибачався, що перший раз без квітів. І вже тільки зараз він зізнався, що саме 8 березня він потрапив під мінометний обстріл”, —пригадує Марія.

“Мистецтву розв’язувати проблеми я навчився на вищому рівні. Я знав, що будуть проблеми зі зв’язком. Я мав три телефони з різними операторами. Також знаходив машини, якими обов’язково діставався до дружини та передавав їй вітання. Регулярно знаходив можливості заїхати та обійняти”, — розповідає Сергій.

Ставлення до тих, хто поїхав з міста під час бойових дій

“О дев’ятій ранку 24 лютого я подивився, як люди з речами, з сумками з домівок в машини пакуються і тікають. І, коли я був за містом в той час, я бачив довгі черги машин. І подумав, що ж ви як щури тікаєте зі свого міста. А з іншого боку, жінки та діти — це святе. Вони мають бути у безпеці”.

Як війна змінила світогляд

“Це вже шоста моя війна. Голова розуміє, що це халепа, але школа життя та досвід в армії навчив мене бути адаптованим до будь-яких небезпечних обставин. Я ставлюся до цього логічно з математичним розрахунком, та одразу шукаю вихід із ситуації. Всі два з половиною місяці я максимально ніс позитив. Моєю головною метою було не допустити втрат та зберегти здоров’я хлопців з нашого батальйону”.

“Якщо говорити про професію, то ми пройшли сувору школу життя. Коли ми працювали без опалення, води та світла у лікарні, був момент, коли я була на операції й вибило світло. Пацієнт в наркозі, треба було його роздихати, швидко все під’єднати до генератора. Ці дві-три хвилини були напруженими. Вже ми готові до екстремальних польових умов”.

Марія зізнається, що вони з чоловіком хочуть народити ще дітей.

“Ми хотіли й до війни, але зараз це бажання гостро відчувається. Хочемо, щоб наша сім’я побільшала”.

Джерело:https://suspilne.media/239605-u-koznogo-svij-front-istoria-vijskovogo-ta-medpracivnici-z-cernigova/

Add Comment Cancel


Недавні записи

  • Катаракта очей: що це за хвороба, навіщо новий кришталик та чи потрібні окуляри. Розповідає лікар
  • З Днем жінки-лікаря!
  • Фтизіатричне відділення Чернігівської обласної лікарні повноцінно відновлює свою роботу
  • Профілактику раку варто проводити з дитинства
  • ІНФОРМАЦІЯ ПРО НАЯВНІСТЬ ЗАЛИШКІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА ВИРОБІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НА 30.01.2023

Останні коментарі

Немає коментарів до показу.

Patient & Visitor Guide

Plan your visit to our Clinic

More

Ever wondered what a Health Coach does?

Visit our Health Coach Demo!

Categories

  • ! Без рубрики
  • Залучена допомога
  • Медичні засоби
  • НАРАДИ
  • Новини
  • Платні послуги
  • Постанова КМУ №710

Archives

  • Лютий 2023
  • Січень 2023
  • Грудень 2022
  • Листопад 2022
  • Жовтень 2022
  • Вересень 2022
  • Серпень 2022
  • Липень 2022
  • Червень 2022
  • Травень 2022
  • Квітень 2022
  • Березень 2022
  • Лютий 2022
  • Січень 2022
  • Грудень 2021
  • Листопад 2021
  • Жовтень 2021
  • Вересень 2021
  • Серпень 2021
  • Липень 2021
  • Червень 2021
  • Травень 2021
  • Квітень 2021
  • Березень 2021
  • Лютий 2021
  • Січень 2021
  • Грудень 2020
  • Листопад 2020
  • Жовтень 2020
  • Вересень 2020
  • Серпень 2020
  • Липень 2020
  • Червень 2020
  • Травень 2020
  • Квітень 2020
  • Березень 2020
  • Лютий 2020
  • Січень 2020
  • Грудень 2019
  • Листопад 2019

Text Widget

Fugiat dapibus, tellus ac cursus commodo, mauesris condime ntum nibh, ut fermentum mas justo sitters amet risus. Cras mattis cosi sectetut amet fermens etrsaters tum aecenas faucib sadips amets.

Tag Cloud

8 березня привітання

Calendar

Травень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  
« Кві   Чер »

За більш детальною інформацією, щодо консультацій з адміністративних або правових питань закладу, будь ласка звертайтеся за:

+38(04622) 5-30-20

[email protected]

14029, м. Чернігів, вул. Волковича 25

Latest News

Створенно ©2019 всі права захищенні
Розроблено для КНП "Чернігівська обласна лікарня" ЧОР