Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства»
З 25 листопада по 10 грудня в Україні традиційно проводиться Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства».
Основними завданнями акції є:
- привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем щодо подолання домашнього насильства та підвищення рівня обізнаності населення із зазначених проблем;
- активізація партнерського руху органів державної влади, місцевого самоврядування, державних закладів, установ та організацій різних форм власності щодо викорінення домашнього насильства;
- формування свідомості усіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства.
Фізичне насильство – лише верхівка айсберга. Мільйони жінок ніколи не піддавалися побоям, але щодня чують лайку та образи на свою адресу і відчувають інші форми психологічного тиску. Шрами від ментальних принижень можуть бути не менш глибокими і довгими, ніж сліди від побоїв, але значно менш помітні. Навіть серед жінок, що пройшли через фізичне насильство, половина вважає, що емоційні знущання гірше. Далі поговоримо про психологічне насильство, як його розпізнати та як слід поводитись, щоб не стати жертвою.
«Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи…»
Стаття 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»
Декілька слів про психологічне насильство.
Під психологічним насиллям мається на увазі вплив на близьку людину з метою встановлення контролю за її поведінкою і ствердження своєї влади над нею. Психологічне насильство може бути скрізь, де є близькі стосунки чи авторитет однієї людини для іншої. Наприклад, однокласники, однокурсники, співробітники, вчителі, керівники можуть вчиняти психологічне насильство, адже мають авторитет, жертва змушена з ними спілкуватися; хоча такі стосунки не обов’язково близькі в сенсі «інтимні, довірливі» чи «сімейні».
►Характерною рисою психологічного насильства є циклічність, яка відрізняє насилля від звичайної сварки або конфлікту. Існує декілька фаз конфлікту. Перша фаза – зростання напруги, далі – безпосереднє насильство, потім – фаза перемир’я, яке з часом знову переходить у наростання напруги. Під час примирення може бути навіть щиросердне каяття насильника, яке при систематичному повторюванні перетворюється на ще одну маніпуляцію.
►Феномен психологічного насильства робить видимим низку інших проблем. Наприклад, загальний низький рівень психологічної культури, відсутність відчуття власних «кордонів» та поваги до «кордонів» інших (партнерів, дітей, родичів).
►Гендерний характер насильства — ще одна вагома проблема. Жінки й чоловіки вдаються до психологічного насилля по-різному і страждають від різних його проявів залежно від нормативних гендерних ролей. Насильником може бути будь-яка людина незалежно від статі. Однак жінки більше за чоловіків потерпають від психологічного насилля. Водночас вони частіше за чоловіків вдаються саме до психологічного насилля, а не до якогось іншого виду.
►Психологічне насильство щодо дітей – поширене явище, яке найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша з-поміж усіх його видів — 45%.
►У деяких випадках, систематичне психологічне насильство може нанести серйозну шкоду здоров’ю психіки, викликаючи: почуття сорому і провини, втрату пам’яті або сюрреальне відчуття дійсності, емоційну нестабільність та перепади настрою, почуття безвихідності, думки про самогубство.
Як розпізнати психологічне насильство?
Психологічним насильством може бути будь-який словесний акт, спрямований на підрив психоемоційного стану людини. Проте не кожна сварка — це приклад психологічного насильства. Існують певні ознаки, за якими можна виявити психологічне насильство:
- постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
- звинувачення, засудження, словесні образи;
- обзивання нецензурними словами, приниження;
- ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
- покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров’ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
- зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
- відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
- ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
- знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.
Окремий конфлікт у сім’ї, випадкова образа чи навіть повторювані сварки – це не психологічне насильство. Насильство – свідома поведінка, використання власної переваги й контроль жертви. Це ускладнює для постраждалих ефективний захист почуттів та інтересів.
«Так буде краще для тебе!» або «Як виправдовується кривдник?»
Важко визначити, де закінчується обґрунтована критика і починається психологічне насильство. І, як ми вже зазначали, жінки часто не розуміють, що піддаються психологічному насильству. Тому пропонуємо Вам розглянути декілька типових моделей поведінки та виправдань кривдника (на основі книги американського психолога Ланді Банкрофта «Навіщо він це робить?»):
- «Я принижую, тому що мене самого в дитинстві принижували…»
Зазвичай виправданням агресивної поведінки слугує міф про наслідки зазнання агресії від батьків чи однолітків у дитинстві. За словами кривдників, у стресовій ситуації вони не можуть втриматися та проектують свої образи і агресію на партнера/ку. Така теорія дозволяє насильнику виправдовувати свою недостойну поведінку, а жертві насильства – перекинути вину зі свого кривдника на його батьків або колишніх кривдників. Ланді Банкрофт зазвичай говорить клієнтам-кривдникам, які прагнуть змінитися: «Якщо спогади про важке дитинство такі свіжі в вашій душі, ви повинні добре розуміти, як почуває себе людина, яку принижують. Ви повинні пам’ятати, як це відчувати себе розтоптаним та заляканим, і чути, що ви ж самі в цьому винні. Пройшовши через це самі, ви повинні бути, навпаки, менш агресивні по відношенню до оточуючих».
- «Завжди ти все робиш неправильно… Всі мої колишні важили до 45, може нарешті скинеш зайве?.. З косметикою ти дійсно привабливіша…»
Жертва насильства зазнає постійної критики від партнера. І навіть після того, як «виправляє недоліки», партнер знаходить нові. Той, хто перебуває в таких стосунках, часто вважає, що невдоволення коханої людини спровоковане ще й його низькою самооцінкою. У такому разі жертва ризикує витратити велику кількість енергії на зміцнення самооцінки свого партнера-кривдника, в марній надії, що це допоможе уникнути наступного нападу невдоволення. Чи працює ця стратегія? За словами психолога Ланді Банкрофта – зовсім ні. Коли ти намагаєшся допомогти кривднику зміцнити віру в себе, його проблема стає тільки гострішою. Він чекає до себе особливої уваги, і чим більше він її отримує, тим більш вимогливим стає. Як стверджує Ларі Банкрофт, причина цієї поведінки не в тому, що у нього низька самооцінка, а навпаки: «Подумай про те, як поведінка партнера зруйнувала твою самооцінку. Якщо твоя низька самооцінка не перетворила тебе на монстра, то і для кривдника це не має бути виправданням».
- «Вибач, але я не звик нормально спілкуватися і розповідати про свої проблеми, навіть якщо вони стосуються тебе…»
Кривдник принижує партнера не тому, що не може вирішити конфлікт іншим способом, а тому, що не хоче. Йому властиві нормальні здібності до вирішення конфліктів і комунікації, коли він вирішує ними скористатися. На роботі такі люди, зазвичай, нікого не шантажують, і приїжджаючи на свята до родини, не влаштовують істерик з дрібних приводів. Але вони не хочуть стежити за собою, коли мова йде про спілкування з партнером/кою. За словами Банкрофта, ця ситуація не вирішується: «Кривдника можна навчити найсучаснішим методам керування емоціями і пошуку взаємовигідних рішень, але в результаті вдома він знову ж таки гнобитиме партнера».
- «Ніхто не засмучує мене так сильно, як вона…»
Коли люди думають, що скандали, залякування та шантаж викликані гнівом, вони плутають причини і наслідки. Кривдник ображає партнера/ку не тому, що не може стримати гнів, а тому, що не вважає за потрібне це робити, бо звик ображати. Зазвичай, у таких проявах гніву насильник звинувачує раптову неспроможність контролювати себе. Однак, Банкрофт пише: «Проблема кривдників полягає не в тому, що вони втрачають контроль над собою, а в тому, що беруть контроль над своїм партнером/кою (шляхом шантажу, залякувань,скандалів тощо). Щоб змінитися, їм потрібно не отримати контроль над собою, а відмовитися від контролю над кимось іншим».
- «Я не можу дивитися, як вона губить своє життя. Я занадто люблю її, щоб просто сидіти склавши руки…»
Один партнер критикує іншого/у, намагається зменшити самооцінку, змінити його/її життя у вигідну для себе сторону, виправдовуючи це змінами на краще. Жертву переконують в тому, що кривдник хоче краще для вас. Таким чином, егоїзм та намагання контролювати всі сфери життя виглядає щедрістю, а не маніпуляцією. Така поведінка, на думку Банкрофта, також не припустима. Психолог стверджує, що стосунки, у яких є психологічне насильство, необхідно якнайскоріше розірвати і ніколи до них не повертатися, адже ви не можете змусити або допомогти кривднику змінитися. Ви можете лише створити контекст для змін, а інше залежить від нього,тому що зміна поведінки це тільки верхівка айсбергу – змінювати потрібно цінності і світобачення людини.
Як створити сприятливий психологічний клімат в сім‘ї?
Найкраща профілактика психологічного насильства – це, звичайно, його попередження. Коли в сім’ї (а ми говоримо про домашнє насильство) створено сприятливий психологічний клімат, є повага та взаєморозуміння, тоді велика ймовірність, що не буде підстав для психологічного насильства.
Як же створити цей сприятливий психологічний клімат у сім’ї?
На перший погляд це просте питання ,але відповідь на нього досить складна і потребує зусиль того, хто питає.
На першому місці – це поважати себе і цінувати себе, вміти говорити «Ні», витримувати розчарування і злість свою та партнера.
На другому – дбати про себе самому/ій, «давати собі раду», не чекаючи або вимагаючи цього від партнера.
На третьому – просити про допомогу, розділяти відповідальність, витримувати свою слабкість.
І на четвертому – можливість говорити в парі про все, що хвилює чи приносить дискомфорт, вміння знаходити компроміс.»
Якщо Ви стали свідком прояву насильства, або знаєте про такі випадки – важливо про це говорити та розповідати про це іншим! Подолання такого негативного явища можливо лише за умови об’єднання зусиль державних органів та установ, громадських організацій, і кожного з нас. Не мовчіть, дійте!
116-123 – (з мобільного) та 0 800 500-335 (зі стаціонарного) – безкоштовна національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства;
116-111 – (з мобільного) та 0 800 500-225 (зі стаціонарного) – національна дитяча «гаряча» лінія
15-47 – Урядова гаряча лінія (працює цілодобово) – Протидія домашньому насильству
Джерело: inspired.com.ua; https://www.projectkesher.org.ua/news/psykholohichne
-nasyl-stvo-iak-rozpiznaty-ta-perestaty-dorikaty-blyz-kiy-liudyni/