Приймальне відділення +380(4622) 5-35-20
HealthFlex
×
  • ГОЛОВНА
  • Про лікарню
    • Загальне
    • Документація
    • Історія
    • Адміністрація
    • Рада медичних сестер
    • Основні показники закладу
    • Структура обласної лікарні
  • Відділення
    • Структурні підрозділи лікувально-діагностичного профілю
    • Хірургічні
    • Параклінічні відділення
    • Поліклінічне консультативно-діагностичне відділення
    • Інформаційно-аналітичний центр
  • Новини
  • Оприлюдення
    • Медичні засоби
    • Залучена допомога
    • Постанова КМУ №710
  • Контакти

Операції під світлом ліхтарика та порятунок життя пацієнтів: лікарські будні Олексія Сірика в оточеному Чернігові

Операції під світлом ліхтарика та порятунок життя пацієнтів: лікарські будні Олексія Сірика в оточеному Чернігові
20.05.2022Кузіна ОленаНовини

Війна стала серйозним випробуванням для усіх і показала справжнє обличчя кожного. Тоді як одні люди думали лише про власний порятунок і свої родини, для інших пріоритетом була ще й допомога тим, хто її потребував. А ще було багато людей, які, попри ризики для власного життя, працювали та рятували життя і здоров’я інших. Насамперед ідеться про медиків, серед яких і чернігівський лікар Олексій Сірик.

Олексій Сірик 10 років працює у відділенні мікрохірургії ока Чернігівської обласної лікарні. Спеціалізується він на хірургії катаракти, глаукоми і травматології очей. Нині лікар впевнився, що до війни був абсолютно щасливою людиною. Адже мав усе, про що мріяв: власну ідеальну родину, дім, вірних друзів і улюблену роботу.

«Моє життя було сповнене любові та радості. Воно було просто комфортним», – зізнається чоловік. І так було доти, поки росія підступно не почала широкомасштабний наступ 24 лютого.

«Війна почалася для мене о 6.00 24 лютого із дзвінка мого брата, який, до речі, за тиждень до цього, в передчутті біди, щодня атакував мене закликами терміново виїжджати з міста. У злощасний ранок Ваня нервово випалив: «Льоша, війна почалася, росіяни бомблять Харків! І, до речі, з днем народження сина. Так, отакими салютами путін привітав мого старшого сина з днем народження. Після телефонного дзвінка я швидко зібрався, роздав усім домашнім настанови, як бути, обійняв дружину та дітей і вирушив на роботу. Вже сидячи в ординаторській, я почув перші вибухи, несамовиті крики та дзвін розбитих шибок мого відділення. З’явилося чітке відчуття, що на нас насувається зло», – у коментарі для ЧЕline зазначив Олексій Сірик.

Із кожним днем війна невпинно наближалася до Чернігова. Спочатку росіяни бомбардували військові об’єкти й об’єкти інфраструктури. По мірі того, як бомби і ракети дедалі частіше потрапляли в житлові квартали, серед поранених і загиблих ставало щоразу більше мирних жителів. На тлі нескінченних бомбардувань на Чернігів насувалася ще й гуманітарна катастрофа. Спершу зникло опалення й електрика, потім вода, мобільний зв’язок. А пізніше місто і зовсім опинилося в кільці, в оточенні окупантів, відрізане від усіх благ цивілізації. Життя в місті для багатьох ставало нестерпним. Чернігів масово покидали городяни, і разом із ними довелося евакуюватися й колегам відділення, в якому працював Олексій.

«Приблизно 10 днів ми пліч-о-пліч самовіддано боролися з наслідками війни, але по мірі напруження, що наростало в повітрі, колеги по черзі виїжджали з міста. Кожен мав на те свої причини. Я не засуджую їх, тому що ми лише живі люди з базовим набором інстинктів, у кожного своя температура плавлення», – розповів Олексій Сірик.

У підсумку він залишився одним лікарем у відділенні з командою медичного персоналу, який, до речі, майже в повному складі був на роботі з самого початку війни. Невдовзі до медзакладу перебралася родина лікаря. «Хоч як би опиралася моя сім’я, але через кілька днів перебіжок із бомбосховища до квартири і назад, безумних ночей, що супроводжуються сиренами, бомбардуваннями, вибухами та гулом літаків над будинками, моя дружина з дітьми та собакою переїхали жити до мене, в лікарню. У нас із дружиною була стійка впевненість у тому, що, якщо ми будемо разом, Бог нас збереже», – розповів чоловік.

Ранок у нових реаліях починався для Олексія Сірика з вигулу собаки, а потім він ішов до хірургічного корпусу, де була електрика завдяки дизельному генератору, там чоловік ставив на зарядку мобільний телефон, а сам далі прямував по питну воду, яку привозили з міста. Потім кип’ятив на вогнищі польової кухні чайник, снідав (добре, що були запаси продуктів) і далі йшов по технічну воду до місцевого болота. Паралельно з цим від самого ранку безперервно дзвонив телефон, поки не зник зв’язок. Олексія просили про різну допомогу. Доводилося виконувати різні квести – комусь треба було знайти контактні лінзи, комусь – допомогти з гіпотензивними препаратами, продуктами, батарейками для слухового апарата тощо.

А робочий день починався з обходу хворих у своєму відділенні та консультацій в інших відділеннях лікарні.

«Коли в місті лунали вибухи, ми знали, що буквально за кілька хвилин до нас привезуть поранених. Абсолютно очевидно, що левова частка нашої спільної роботи в лікарні лягла на плечі доблесних лицарів медицини – реаніматологів, хірургів, травматологів, нейрохірургів. Вони безстрашно, паралельно з нашими військовослужбовцями, боролися за життя наших співвітчизників і, перебуваючи в нелюдських умовах, демонстрували дива професіоналізму. Для багатьох навіть найдосвідченіших лікарів усі ці події стали справжнім випробуванням. Деякі надскладні операції вони виконували вперше. Доводилося буквально збирати поранених по частинах. Отоді я й зрозумів, що таке внутрішня мобілізація.

Хоч як було складно, але весь медичний персонал нашої лікарні надоперативно виконував нестандартні завдання, поставлені війною. Лікарі нашого нового госпіталю на високому рівні проводили найскладніші операції, а хворі в найкоротші терміни одужували – тяжкі поранення в лічені дні затягувалися без ускладнень, не залишаючи по собі навіть грубих рубців. Мені ж довелося в одній зв’язці з ними, паралельно з хірургією в моїй області, проводити ПХО поранень обличчя та голови. У моїй же сфері приблизно 40% проведених мною первинних мікрохірургічних оброблень мали іноді виключно органозберігаючий характер. Осколки, які потрапляли в очні яблука, не залишали жодних шансів для перспективи зору. Найстрашніше, що серед таких пацієнтів були й діти, яким, на жаль, ні я, ні якийсь інший офтальмохірург допомогти не зміг би. Однак більшість прооперованих мною бачитиме», – розповів лікар.

Через тиждень такої титанічної праці Олексія вже полишали сили, давалися взнаки також відсутність сну і звичних побутових умов. Також його пригнічувало почуття провини, що тримає свою родину біля себе, чим наражає рідних людей на смертельну небезпеку.

«Рятівним колом для мене стала моя колега-лікар Ріпа, яка одного чудового ранку прийшла на роботу. Як же я був радий її бачити! Виявилося, що її будинок пошкоджений після бомбардування, їй терміново довелося вивозити з міста сім’ю і на це знадобився час. Працювати стало в рази легше. Людмила Миколаївна значно розвантажила мене, підняла мій бойовий дух, а найголовніше – допомогла упорядкувати накопичені гори документації. Протягом 10 днів ми працювали в парі й оперували в чотири руки, іноді навіть під світлом ліхтарика.

За три тижні перебування в обласній лікарні в мене виробилася звичка до нових побутових умов, та й загалом прийшло прийняття того, що відбувається, а за ним і спокій. Періодично я намагався вмовити мою дружину виїхати з дітьми, але вона відмовлялася їхати без мене. Та й сила якась нас увесь час не пускала. Якось, коли зовсім ставало тужливо, я звертався до Всевишнього з проханням подати мені якийсь знак, щоб зрозуміти їхати мені чи ні, і несподівано вмикалося світло у відділенні. Виявилося, що майже одночасно зі мною молилася за знамення і моя дружина. І ми вирішили, що ця ж сила, напевно, підкаже, коли настане час їхати.

Вранці 19.03.22 мені зателефонував мій кум і повідомив, що збирається вивозити сім’ю, запропонувавши мені їхати разом із ними. Протягом цього дня, зустрічаючи в коридорах лікарні своїх колег, я, як мантру, чув і від них: «Вивози сім’ю, чого ти чекаєш? Ми своїх давно вже відвезли в безпечні місця». Після тривалої емоційної бесіди мені вдалося вмовити дружину і вона погодилася, що я вивезу її з дітьми з міста до її бабусі в іншу область», – розповів чоловік.

Задумане було зроблено, хоча довелося нелегко.

«У баку моєї машини було недостатньо пального для майбутньої евакуації. А мої батьки відмовлялися їхати з нами. Наступного дня всіма правдами та неправдами знайшов бензин, і не без пригод мені вдалося практично з гарячої точки вивезти маму. Батько, на жаль, їхати відмовився. А ввечері напередодні нашого від’їзду я успішно прооперував двох військових з осколковими пораненнями очей й остаточно переконався, що місію мою в Чернігові можна наразі перервати. 21.03.22 близько 6-ї ранку ми виїхали з Чернігова, нас супроводжувала група волонтерів, які займаються перевезенням людей і гуманітарки.

Ми їхали полями та луками, об’їжджаючи мінні поля та потенційно небезпечні локації. Дісталися місця, де були лише віддалені відлуння війни – так не було вибухів, безглуздих смертей, у будинках були світло і вода, а в магазинах – продукти», – зауважив він.

Олексій планував відпочити кілька днів із родиною, після чого хотів повертатися до Чернігова, де «оборону» у відділенні тримала Людмила Миколаївна. Щоправда, не так сталося, як гадалося.

На наступний день стало відомо, що міст, який з’єднував наше місто зі столицею, було підірвано. А ще через день не стало й пішохідного мосту, і всі шляхи до міста були відрізані. Дістатися до Чернігова можна було тільки вплав або через окуповані росіянами села.

«Зізнаюся чесно, дізнавшись про міст, я відчув дуже змішані почуття. Ми вижили і вже не повернемося в це пекло, але я, як і раніше, був потрібен моїм хворим і колегам, які стали для мене рідними за цей короткий період часу», – зізнається Олексій.

Близько трьох тижнів разом із родиною Олексій прожив у Львові, в квартирі брата. Однак попри те, що війна була десь далеко, чернігівська родина періодично здригалася від пронизливого звуку сирен і повідомлень про ракетний обстріл міста. До того ж, ностальгія за Черніговом не покидала, навпаки, щодня ставала сильнішою.

«Щойно ми дізналися про те, що росіян вигнали з нашої області, а в місті запанувала відносна безпека, вирішили повернутися. Спершу я поїхав сам, забив машину різною гуманітаркою, а парафіянки однієї зі львівських церков напекли для моїх колег медівників. По приїзду ходив і роздавав їх у відділеннях Треба тільки було бачити, з якою вдячність люди приймали ці подарунки!», – повідомив лікар.

Нині Олексій Сірик – на своєму лікарському посту і продовжує допомагати пацієнтам.

Джерело: https://cheline.com.ua/news/society/operatsiyi-pid-svitlom-lihtarika-ta-poryatunok-zhittya-patsiyentiv-likarski-budni-oleksiya-sirika-v-otochenomu-chernigovi-298775
© Чeline | cheline.com.ua/

 

 

Add Comment Cancel


Недавні записи

  • Катаракта очей: що це за хвороба, навіщо новий кришталик та чи потрібні окуляри. Розповідає лікар
  • З Днем жінки-лікаря!
  • Фтизіатричне відділення Чернігівської обласної лікарні повноцінно відновлює свою роботу
  • Профілактику раку варто проводити з дитинства
  • ІНФОРМАЦІЯ ПРО НАЯВНІСТЬ ЗАЛИШКІВ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА ВИРОБІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ НА 30.01.2023

Останні коментарі

Немає коментарів до показу.

Patient & Visitor Guide

Plan your visit to our Clinic

More

Ever wondered what a Health Coach does?

Visit our Health Coach Demo!

Categories

  • ! Без рубрики
  • Залучена допомога
  • Медичні засоби
  • НАРАДИ
  • Новини
  • Платні послуги
  • Постанова КМУ №710

Archives

  • Лютий 2023
  • Січень 2023
  • Грудень 2022
  • Листопад 2022
  • Жовтень 2022
  • Вересень 2022
  • Серпень 2022
  • Липень 2022
  • Червень 2022
  • Травень 2022
  • Квітень 2022
  • Березень 2022
  • Лютий 2022
  • Січень 2022
  • Грудень 2021
  • Листопад 2021
  • Жовтень 2021
  • Вересень 2021
  • Серпень 2021
  • Липень 2021
  • Червень 2021
  • Травень 2021
  • Квітень 2021
  • Березень 2021
  • Лютий 2021
  • Січень 2021
  • Грудень 2020
  • Листопад 2020
  • Жовтень 2020
  • Вересень 2020
  • Серпень 2020
  • Липень 2020
  • Червень 2020
  • Травень 2020
  • Квітень 2020
  • Березень 2020
  • Лютий 2020
  • Січень 2020
  • Грудень 2019
  • Листопад 2019

Text Widget

Fugiat dapibus, tellus ac cursus commodo, mauesris condime ntum nibh, ut fermentum mas justo sitters amet risus. Cras mattis cosi sectetut amet fermens etrsaters tum aecenas faucib sadips amets.

Tag Cloud

8 березня привітання

Calendar

Травень 2022
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  
« Кві   Чер »

За більш детальною інформацією, щодо консультацій з адміністративних або правових питань закладу, будь ласка звертайтеся за:

+38(04622) 5-30-20

[email protected]

14029, м. Чернігів, вул. Волковича 25

Latest News

Створенно ©2019 всі права захищенні
Розроблено для КНП "Чернігівська обласна лікарня" ЧОР